Раз у житті треба все-таки самому подивитися, що робиться у світі, як живуть люди в інших країнах. До такого висновку прийшли Аксель Брюммер із Заальфельда й Петер Глекнер із Цинны, громадяни тоді ще існуючої ГДР, вирішивши відправитися в кругосвітню подорож на велосипедах. Почали вони його 29 липня 1990 року із Заальфельда, невеликого містечка в серце Тюрінгії

Мало хто із друзів і просто цікавих, які зібралися на площі Заальфельда, щоб проводити молодих людей (Акселю було 23 року, Петеру — 21), вірили в кінцевий успіх подорожі. Навіть маючи засоби й серйозну підтримку, об'їхати земна куля на велосипеді здатний далеко не кожний. Брюммер же, вихователь за професією, і слюсар Глекнер розраховували тільки на себе. Ні більших засобів, ні досвіду далеких поїздок на велосипедах у них не було. Вони не знали жодного іноземної мови

Однак проходили дні, тижні, місяці... Мандрівники не верталися, а усе далі й далі просувалися по маршруті, минаючи одну країну за іншою. У місцеву газету від них стали приходити репортажі з фотографіями про побаченому й пережитому в шляху. Газета відводила їм целую смугу у своїх суботні номерах

Покинувши батьківщину, вони по дорогах Південної Європи й Балканського півострова направилися на Близький Схід, а відтіля через Єгипет у Східну Африку — у Кенію й Танзанію. Далі, рухаючись на північний схід, по узбережжю Індійського океану, через Сомалі прибутку на Аравійський півострів. Потім шлях Брюммера й Глекнера проліг по півострові Индостан, по узбережжях Аравійського моря й Бенгальської затоки, через Бангладеш, Мьянму й півострів Малакка до островів Індонезії. Ця ділянка маршруту проходив по країнах із тропічним, незвичним для мандрівників кліматом, і їм було сутужніше звичайного

Побувавши на островах Суматра, Ява, Калимантан, де в джунглях їхнє життя не раз піддавалося небезпеки, і зробивши кидок на північ для знайомства з Філіппінськими островами, Брюммер і Глекнер знову повернули до півдня, перетнули екватор і через острів Тимор прибутку в Австралію. На цьому континенті вони затрималися. Перетнули його двічі з півночі на південь, переборюючи пустельні, малосприйнятливі для життя землі, а потім об'їхали південно-східне узбережжя й частина східного. Тут вони на якийсь час перетворилися в ковбоїв — треба було заробити, щоб мати можливість продовжити подорож. Інших засобів у них не було

Покинувши п'ятий континент, вони направилися на острови Океанії, багато часу провели в Новій Зеландії, де не тільки оглянули острови Північний і Південний, але й кілька місяців працювали у вівчарів стригалями

Переправившись потім через Тихий океан, мандрівники виявилися в Південній Америці. По дорогах тихоокеанського узбережжя Чилі досягли Магелланової протоки й острова Вогненна Земля. Це була сама південна крапка на всьому їхньому кругосвітньому маршруті. Відтіля, уздовж узбережжя Атлантичного океану вони рушили до столиці Аргентини Буенос-Айресу

До цього часу Брюммер і Глекнер уже придбали значний досвід, перевірили себе в різних умовах і більше не сумнівалися у своїх силах. Вони вирішили прокласти подальший шлях через центральні райони материка, рухатися на північ по глибинних районах Бразилії, по тропічних лісах басейну Амазонки, по сельві Венесуели. Чимало труднощів і самих різних, часом непередбачених перешкод чекало їх тут. Відважні велосипедисти ще раз перетнули екватор і досягли узбережжя Карибського моря. Далі маршрут проліг через країни Центральної Америки; півострів Юкатан і пам'ятники культури народу майя вразили їхню уяву...

Рухаючись далі до півночі, вони перетнули границю між Мексикою й США й майже відразу ж повернули на схід, щоб, залишивши за спиною чергові п'ять тисяч кілометрів, познайомитися з районом Великих озер. Вертаючись на захід, до узбережжя Тихого океану, мандрівники ще раз перетнули Великі рівнини, прерії, оспівані колись класиками пригодницької літератури, Скелясті гори й прибутку в Каліфорнію. Тут вони якийсь час працювали офіціантами, а потім по дорогах штатів Орегон, Вашингтон і північно-західні провінції Канади направилися на Аляску. По шляху вони зупинялися й працювали лісорубами, збирачами смоли. Аляска стала самою північною землею, куди добралися невтомні мандрівники

На Алясці ж вони придбали нового супутника. Урятували їздовий собаку, що хотів застрелити її хазяїн-ескімос; він переїжджав у місто, і собака йому була не потрібна. Врятувати^-те врятували, але незабаром з'ясувалося, що постійно бігти за велосипедистами для собаки, навіть їздовий, важко. Тоді мандрівники спорудили зі старої дитячої коляски причіп, у якому собака їхав, коли утомлювалася. Він дуже придався, особливо коли Аксель і Петер, а вірніше — дружне тріо, прибуло — через Камчатку й Корею — у південні райони Китаю: теплий клімат цих земель був зовсім не по душі північній їздовий собаці

Через центральні райони Китаю, пустелю Гобі, Синьцзян-Уйгурский район мандрівники добралися до Середньої Азії й Казахстану; останні тисячі кілометрів шляхи пролягли по дорогах Росії, України, Польщі — Брюммер і Глекнер порахували її багатою країною, тому що могли тут купити спеціальний собачий корм, — потім Угорщини, Австрії... Нарешті вони Вгермании.

Дивна подорож на велосипедах тривало п'ять років і один місяць, довжина маршруту склала 80500 кілометрів. Відповідаючи журналістам на питання, скільки ж держав відвідав його син, батько Акселя, німецький інженер, що любить точність, сказав: 52, якщо вважати, користуючись політичною картою 1990 року — часу старту, і — 59, якщо подивитися на карту 1995 року — за станом на кінець липня, коли Брюммер і Глекнер фінішували у своєму Заальфельде. І головне — вони повернулися в єдину Німеччину...

У шляху велосипедистам довелося сім разів зварювати рами своїх велосипедів після отриманих ушкоджень, шістдесят п'ять разів заміняти истершиеся покришки. Ні бездоріжжя, ні болота й пустелі, ні недолік засобів і причепливих прикордонників не зупинили їх. Одне з останніх перешкод виникло на границі між Угорщиною й Австрією. Потрібен був документ про те, що необхідні ветеринарним контролем щеплення в собаки зроблені. У який раз виручила спритність. Була пред'явлена випадково збережена квитанція з китайської пральні

Друзі й родичі мандрівників виїхали їм назустріч у найближче місто Бад Бланкенбург, щоб разом з ними перебороти останні кілометри шляху, що склав по довжині два земних екватори. І от вони в рідному Заальфельде. Прості хлопці, що зробили спортивний і людський подвиг: у порваних шортах, що пропотіли, босі, на важко навантажених велосипедах, із собакою в причепі...