| Німеччина під час Першої світової війни |
|
|
|
|
Сконцентровані на правому фланзі (лінія Мец - голландська границя) головні сили повинні були в ході операції просунутися через Люксембург, Бельгію, Південну Голландію й Північну Францію до узбережжя Ла-Маншу, оточити Париж, пригорнути французьку армію до франко-германської границі й улаштувати їй Канни XX в. Завдання більше слабкого лівого крила німецької армії (лінія Мец - швейцарська границя) полягала в тому, щоб скувати найбільше число французьких частин. Війна повинна була закінчитися блискавично, тому план Шлифена був першої в історії концепцією бліцкригу. Стратегічну раптовість автор плану мав намір забезпечити нападом на нейтральні Бельгію й Люксембург. Ні високопоставленого генерала, ні кайзера, ні політичних керівників імперії не бентежило таке відверте порушення міжнародного права. Що ж стосувалося Англії, те Шлифен думав, що вона може виставити тільки експедиційний корпус, що не буде мати великого військового значення. ДО 1914 р. новий начальник німецького генерального штабу Г. Мольтке, з огляду на ситуацію, що змінилася, у світі, модифікував план свого попередника. Тепер передбачалося відразу кинути одну армію проти Росії й підсилити ліве крило німецьких військ на Заході, оскільки Мольтке побоювався настання французьких частин у Лотарингії. Крім того, за новим планом зберігався нейтралітет Голландії з метою використати її як коридор для військово-продовольчого постачання. Був розроблений також план раптового захоплення сильної бельгійської міцності Льєж. Прямим приводом для початку міжнародної кризи з'явилися події в боснійській столиці Сараєво 28 червня 1914 р. У цей день сербський націоналіст убив спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружину. У Відні й Берліні цей замах порахували давно шуканим приводом для нанесення удару. Начальник генерального штабу Австро-Угорщини зажадав негайно оголосити війну Сербії. Але віденський уряд ставив військовий виступ у залежність насамперед від позиції Німеччини, оскільки за спиною Белграда стояла Росія. У сформованій політичній ситуації війна проти Сербії не могла залишитися локальної, а неминуче повинна була перерости в більшу європейську. Таким чином, рішення питання, бути або не бути війні, залежало від позиції Берліна. Вільгельм II ще 30 червня заявив: «Тепер або ніколи! Із сербами треба обробитися, і притім швидко». Документи свідчать, що в ті вирішальні тижні літа 1914 р. розумами кайзера, генералітету, уряди й дипломатів володіла одна думка: наступив унікальний момент для початку війни, поки Німеччина ще має військову перевагу. Тому Берлін завірив Відень у своїй повній і беззастережній підтримці в її виступі проти Сербії. Остаточне рішення про початок війни було прийнято 5-6 липня 1914 р. у Потсдамі. Там кайзер і рейхсканцлер Т. Бетман-Гольвег підтвердили представникам Австро-Угорщини свою рішучу підтримку, навіть якщо війна проти Сербії спричинить збройне зіткнення Німеччини з Росією. Втім, Вільгельм II уважав, що Росія до війни поки не готова й, можливо, залишиться осторонь. У ті дні в Потсдамі проходили безперервні наради про підготовку до війни. Військовий міністр Э. Фалькенхайн завірив усіх, що «армія готова до війни як ніколи». Новий мобілізаційний план і план стратегічного розгортання набули чинності ще 1 квітня, а у військовому міністерстві перебував заздалегідь підписаний кайзером наказ про мобілізації. Росія спочатку відмінювалася до можливого зм'якшення конфлікту, оскільки дійсно не була готова до війни. Її переозброєння повинне було завершитися тільки до 1917 р. Лише 20 липня під час візиту французького президента Р. Пуанкаре в Санкт-Петербург було вирішено, що у випадку війни Росія виступить на стороні Сербії й одержить повну підтримку Парижа. У всіх цих подіях вирішальну роль грала Англія. Якби вона ясно визначила свої дії, то Німеччина була б обережніше. Але британський уряд дистанціювався від спаленілого конфлікту й зайняв дуже ухильну позицію, що зміцнило Вільгельма II у переконанні, що Великобританія не вплутає у війну. 23 липня Австрія пред'явила сербському уряду ультиматум, складений у нарочито образливих тонах. Прийняття австрійських вимог означало б фактичну відмову Сербії від політичної самостійності. Однак сербські дипломати, на настійну вимогу Росії, де все-таки побоювалися війни, зуміли дати задовільну відповідь на всі вимоги (крім допущення австрійської поліції до розслідувань антиавстрійської діяльності на території Сербії). Навіть Вільгельм II порахував, що приводу для війни більше не існує. Але у Відні думали інакше, і 25 липня австрійський посол заявив про розрив дипломатичних відносин і виїхав з Белграда. Це було початком прямого конфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну, а наступного дня почалися бомбардування Белграда. Росія, що не бажала втрачати свій вплив на Балканах, оголосила часткову мобілізацію. У Берліні усе ще сподівалися на нейтралітет Англії. Але в цей же день, 29 липня, англійський міністр закордонних справ Э. Грій заявив німецькому послові, що якщо в конфлікт будуть утягнені Німеччина й Франція, те Лондон виступить на стороні Парижа. До цього моменту німецька дипломатія енергійно провокувала війну, але тепер вона спробувала схилити австрійців до компромісу. |
| « Пред. | След. » |
|---|
