Іран при Сасанидах

Парфянская держава не була централізованою державою. Не тільки на окраїнах, але й у корінних іранських областях сиділи напівнезалежні, а часом і повністю самостійні правителі, яких пізня среднеперсидская традиція йменує катак-хватаями (букв. "домовладыками"). В офіційної титулатуре вони називалися шахами (царями), тоді як парфянский государ носив титул шаханшаха (тобто царя царів). Одним з таких шахів був правитель Парса (Персиды), звідки ніколи вийшла династія Ахеменидов. Місцеві шахи (басилеи) Персиды згадуються Страбоном, про їх говорить і нумізматичний матеріал В 20-х роках III в., коли Парфянское держава була виснажена боротьбою з Римом і внутрішніми смутами, тодішній правитель Парса Арташир (Артаксеркс римських джерел), син Папака й онук Сасана, підняв повстання й протягом декількох років перемогла й позбавив влади останнього парфянского владику - Артабана V. Відбулося це в 227-229 р. Боротьба Арташира з Артабаном була важкої, оскільки не всі місцеві правителі підтримали повстання. На стороні парфянского пануючи, зокрема, залишився вірменський цар, що належав до династії Аршакидов. Є підстави думати, що подібну позицію зайняв і ряд інших окраїнних правителів, і процес формування Сасанидского держави в його основних границях розтягся на кілька десятиліть і завершився вже в правління сина й спадкоємця Арташира - Шапура I (241-272). Саме при ньому до складу Сасанидской держави були включені Вірменія, мабуть, основна частина Хорасана, ряд районів Месопотамії, центра Парфянского держави, що стала й головною областю держави Сасанидов. Саме Шапур прийняв офіційний титул "царя царів (шаханшаха) Ірану й не^-ірану", тоді як Арташир іменувався просто шаханшахом. Прихід до влади Сасанидов спочатку означав не більше як зміну однієї правлячої іранської династії іншої. І Парфія й Парс ставилися до Ірану, і ніяких істотних етнічних відмінностей між ними не було. Протягом досить довгого часу не відбувалося й ніяких серйозних змін у структурі держави; як і раніше зберігали своє значення знатнейшие іранські пологи (Суренов, Каренов, Михранидов і т.д.), які відомі в парфянское час. У Сасанидском державі офіційно існувало розходження між Іраном (Эраншахр) і не^-іраном (Іран^-Іран-ан^-іран). Спочатку це мало на увазі этнорелигиозное розходження між іранцями (персами, парфянами, мидийцами й т.д.), що сповідали зороастризм, і неіранськими народами й племенами, що дотримувалися інших культів. Однак потім (неясно коли) таке розмежування було порушено, і до "Ірану" стали відносити всі країни й області, що входили до складу держави Сасанидов, включаючи і її центр Месопотамію, де перси не становили більшості населення. Невірно було б приписувати Сасанидам "перський" патріотизм, що протистоїть прочим іранським областям. У ту пору розходження між окремими іранськими мовами (мидийским, перським, парфянским і т.д.), звичайно, існували, але вони не були занадто великі, і самі ці мови, можливо, варто розглядати як прислівники (діалекти). Протягом епохи Сасанидов ішов процес язикової консолідації іранських етносів, що виявився в поширенні перського прислівника (парсик), що, ставши державною мовою, одержало назву даруй (тобто придворна мова) і витиснуло значну частину місцевих говорів, а також грецький і арамейський, що використалися колись в адміністрації й сфері культури. Проте держава Сасанидов залишалася поліетнічною державою. Іноетнічні масиви крім арамейського (у Месопотамії) існували на північно-заході (Закавказзя) і на заході, де жили арабські племена. У древньому Эламе (совр. Хузистан) населення говорило й у сасанидское час, і пізніше, принаймні до XI в., особливою мовою, що йменувався хузистанским (ал-хузийе, хужик). Нарешті, у різних районах Сасанидского держави, особливо в Месопотамії, а також в Исфагане й деяких інших містах, існувало єврейське населення, пользовавшееся певною адміністративною автономією. Як відзначено, границі Сасанидской держави зложилися в основних рисах при другому шаханшахе - Шапуре I. Надалі вони перетерплювали зміни, однак незначні й тимчасові. На заході й захід^-заходові-заходу-північно-заході зміни меж Сасанидского держави були зв'язані головним чином з римско (византийско)-іранськими відносинами, сутність і характер яких Сасаниды успадкували від парфянских Аршакидов. Крім того, на ситуацію в Закавказзя певним чином впливали кочові союзи південно-сходу Східної Європи. На південно-заході, у безпосередній близькості від політичного центра держави, ірано-римська (візантійська) границя була досить стабільна й проходила неподалік від нижнього й середнього Євфрату, де починалися кочовища арабських племен. Із двох невеликих арабських держав Сірійської пустелі (Гассанидов і Лахмидов) перше було пов'язане з Візантією, друге - з Іраном. Складніше питання про східні межі Сасанидского держави. Тут у нашому розпорядженні немає джерел, подібних візантійським. Для III-IV у розпорядженні вчених є сасанидские напису, які досить рельєфно обрисовують східні володіння Сасанидов, але чи можна їм цілком довіряти? Відомо, наприклад, що в написі Шапура I навіть Рим називається данником Ірану, але ж цього ніколи не було. Тому твердження написів сасанидских шахів щодо їхніх володінь на сході повинні сприйматися критично й у міру можливості перевірятися по інших джерелах. Останні, однак, ще більш ненадійні. Це ставиться до відомостей ранніх арабських істориків, почерпнутим із сасанидских історичних творів ("Хвадай-намак"). У їхніх працях також є дані про захоплення Сасанидами територій сучасного Афганістану (раніше входили до складу Кушанской імперії), а також областей за Амудар'єю (Мавераннахр арабського часу). Пишуть про цьому й вірменські письменниках. Але ці відомості далеко не у всьому достовірні. Видимо, остаточне завоювання Кушанского царства відбулося в IV в. при Шапуре II, і це привело до включення до складу Ірану кушанских володінь на території сучасних Афганістану й Пакистану. Однак пізніше, в V в., тут і постійні війни з эфталитами, а потім, в VI в., з тюрками, що приводило й до дестабілізації границі, у деталях уловлюва не. Міцно ввійшов до складу Сасанидской держави вже при Шапуре I Мерв із округою. Області ж за Амудар'єю, очевидно, на скільки-небудь тривалий строк Сасанидами не захоплювалися, хоча часом шахи робили туди походи

 

« Пред.		След. »