Китай наприкінці VI - початку X століть

Тенденцію до стабілізації політичного й економічного становища в Китаю можна простежити приблизно з рубежу V-VI вв. Поступово стихають міжусобиці, не спостерігається нових руйнівних вторгнень кочових сусідів. Як на півночі, так і на півдні країни стає прочнее влада правлячих кіл, росте населення, на основі розширення надельной системи землекористування налагоджується господарство, поповнюється державна скарбниця. Відродження імперського порядку виявилося не тільки в політичному об'єднанні країни, але й у зміні самого характеру верховної влади, доданні їй більшої, ніж раніше, централізації. Ян Цзянь (589-604), захопивши престол за допомогою армії, згодом став усе більше опиратися на чиновно-бюрократичний апарат, затвердив цивільні форми правління. Методи правління сина й спадкоємця Ян Цзяня - Ян Гуана (604-617) - наближалися до деспотичного. Надмірна розкіш і марнотратність двору, розмах палацово-паркового, міського, військового й транспортно-іригаційного будівництва, агресивна зовнішня політика виснажили фінанси держави. соціальні протиріччя, Що Загострилися, привели до спалаху народних повстань і заколотів. У результаті династія Сунь (589-617) була низвергнута, імперія знову стала розпадатися на частині. Але відзначена тенденція до єдності й консолідації виявилася сильніше. Колишньому намісникові суйского двору в м.Тайюань Чи Юаню, що проголосив себе в 618 р. засновником династії Тан, і його Чи синові Шиминю вдалося стабілізувати положення й до 628 р. повністю придушити повстання й заколоти. Саме при цій династії (618-907) складається той тип імперського керування, що аж до нового часу дуже впливав на всю політичну систему Китаю. Влада держави, що стояло на чолі, монарха, що офіційно йменувався Сином Неба (тянь цзы) і імператором (хуанди), була спадкоємної і юридично необмеженою. Особа імператора сакрализировалась; він уважався володарем не тільки всіх людей, але й посередником між верховним божеством (Небом) і земний вселеної, покликаним підтримувати весь порядок мироустроения. Практично ж влада стримувалася існуючою політичною традицією, що вимагала не виходити за рамки нормативних зразків поводження государя. Керування здійснювалося через розгалужений чиновно-бюрократичний апарат, що складався із центральних (столичних) і місцевих органів. Сановники з вищих урядових закладів - Імператорського секретаріату (Чжуншушэн) і Імператорської канцелярій (Мэнсяшэн) - допускалися до обговорення імператорських указів. Вищим урядовим закладом було також Керування відомств (Шаншушэн). Воно очолювало Шість Відомств центральних органів виконавчої влади: відомства Чинів, Податків, Ритуалів, Військової, Судове й Суспільної робіт. Принципи їхньої організації й діяльності були кодифіковані в складеному в першій половині VIII в. зводі "Тан лю дянь" ("Законоустановления Шести Відомств династії Тан"). У столиці, м.Чанъань, була також Палата цензорів (Юйшитай), уповноважена перевіряти роботу чиновників у всіх центральних і місцевих установах, крім Імператорського секретаріату й канцелярії. На місцях керування здійснювалося відповідно до системи адміністративного подолу імперії. Країна була розділена на 10 провінцій. Але провінційних органів влади ще не було. Вищою ланкою місцевої влади було Керування округом (чжоу), очолюване начальником округу (цыши). Округи ділилися на 3 розряди відповідно до кількості населення. Усього в імперії Тан спочатку було 358 округів. Нижче стояли повітові правління. Повітів налічувалося від 1551 до 1573, і вони також ділилися на 3 розряди. Змінилися й принципи відбору чиновників на службу. Якщо в древній імперії місцеві чиновники могли самі підбирати собі підлеглих, то тепер призначення всіх службовців повинне було здійснюватися відомством Чинів. Ще при Ян Цзяне були скасовані колишні "сільські категорії", що визначали службову кар'єру. Замість них після 587 р. все більше значення стало надаватися екзаменаційним випробуванням. Р 604 р. установлюються іспити на ступінь цзиньши (" щопросунувся" або ж "видатний" чоловік). На початку періоду Тан існувало вже 8 різних по значимості екзаменаційних ступенів. Наприкінці VII в. подібні випробування були уведені для тих, хто претендував не тільки на цивільний чин, але й на військову посаду. Кандидати писали письмові твори на задані теми, де повинні були розкрити своє володіння великою класичною історико-філософською літературною спадщиною, показати знання канонізованих творів. Однак одержання "ученої" ступеня давало лише можливість бути призначеним ца службовий пост. Теоретично до іспитів могли допускатися всі, хто не належав до "підлого люду". Однак існуючі соціальні умови й неформальна станова ієрархія зводили коло кандидатів на службову кар'єру до вихідців із заможних, і впливових кланів. Проте система іспитів розширювала базу правлячого шару, порушуючи сформовану колись монополію досить вузького кола аристократичних сімейств на державну службу. Державний устрій імперії закріплювалося детально разра-ботанным законодавством. Письмові закони в Китаю наприкінці VI-VIII в. підрозділялися на люй - кримінальні кодекси, лин - админист-ративные статути, гэ - збірники указів, що доповнюють кодекси й статути, і ши - нормативні правила поведінки. При династії Тан було складено кілька зводів законів. В 651 р. виробили кодекс "Тан лин", у якому фіксувалися штати всіх центральних і місцевих установ, порядок діловодства, а також повинності й обов'язки простого люду. У складеному до 653 р. кодексі "Тан люй шу й" знайшла відбиття найсуворіша регламентація, що державна влада намагалася поширити на всі сторони суспільного й особистого життя населення й тим забезпечити стабільність порядку й ефективність керування. Звід "Тан лю дянь", як уже говорилося, кодифікував принципи організації й діяльності Шести Відомств.

 

« Пред.		След. »