Населення історичної Колхіди в перші століття н.е. Виникнення Лазького царства

Завойована римлянами Колхіда після короткочасного існування в якості окремої адміністративної одиниці (при Аристархові: 65-47 р.) в адміністративному відношенні надовго зв'язалася з васальним стосовно римлянам царством Понта. В останні десятиліття I в. до н.е. тут правил Полемон I, після його смерті (8 р. до н.е.) запанувала його дружина Пифодорида. Її володіння значно розширилися, коли вона вийшла заміж за Архелая - пануючи Каппадокии й Малої Вірменії. В «Великій Вірменії» римляне посадили на престол сина Полемона I - Зенона, що правил там в 18-34 р. н.е. під ім'ям Арташеса. Однак уже при Тиберии (14-37) Рим безпосередньо приєднав до себе значну частину східних областей Малої Азії. В 17 р. н.е. так були приєднані Каппадокия, Коммагена й ін. області. Однак надалі деяких з них знову перетворилися у васальні царства. В 38 р. н.е. Рим передав Понтийское царство (отже, і Колхіду) онукові Полемона I і Пифодориды - Полемону II. На короткий строк він став навіть царем Боспору. У Малій Вірменії запанував його брат - Котис. У виниклій при Нероне війні римлян з парфянами (походи Корбулона) правителі східної частини Малої Азії, як і Іберії, активно допомагали римлянам. Місто Трапезунд, що перетворився при Полемоне в головний порт Понтийского царства, був основним вогнищем постачання армії Корбулона (Тас. Аnn., XIII, 39). В 60 р., після здобутих римлянами перемог, прикордонні області Вірменії були віддані союзникам Рима - паную Фарсману I, паную Понта Полемону II, паную Малої Вірменії Аристобулу й Антіохові Коммагенскому (Тас. Аnn., XIV, 26). Однак незабаром, в 63 р., той же Нерон скасував Понтийское царство й перетворив його в римську провінцію. Трохи пізніше (72 р.) тієї ж участи піддалася й сусідня Мала Вірменія. Трапезунд перетворився відтепер в опорний пункт римської могутності в цій частині Причорномор'я. допоміжні загони, ЩоСтояли в місті окремі царські, були реорганізовані в римську когорту, а їхні солдати, подаровані римським громадянством, сталі носити прапори й зброя по римському зразку (Тас. Нist., III, 47). Тоді ж, імовірно, і одержав Трапезунд статус «вільного міста». Під такою назвою згадує його вже Плиний, що писав в 70-х рр. I в. ((NН, VI, 11). Про це свідчить також і той факт, що дата перетворення Понта в провінцію береться вихідною датою ери міста на місцевих монетах, випуск яких відновив при Траяне. Уважається, що разом з Понтом такий же участи піддалася й пов'язана з ним Колхіда. Насправді, у прибережних містах Східного Причорномор'я, як і в Понте, з'явилися римські гарнізони; ці міста перетворилися також в опорні пункти для діючі в цьому районі римського військово-морського флоту. Симптоматичні щодо цього слова Йосипа Флавія з його «Іудейської війни» (кінець I в.н.е.): «Навіщо говорити про гениохах і колхах, про плем'я таврів, боспорцах і живучих навколо Понта й Меотиды народах, які раніше не визнавали навіть і власного владики, а тепер тримаються в підпорядкуванні трьома тисячами гоплитов, і сорок військових кораблів підтримують мир на несудохідному колись і суворому морі» (Веl. Jud., II, 16, 4). Однак, з огляду на весь комплекс спостережуваних у Колхіді в цю епоху явищ, не можна не визнати, що розвиток тут неминуче йшов убік ослаблення, а не зміцнення римського панування. Обстановка на території Колхіди була винятково складною. Уже протягом I в. до н.е., ще при Митридате VI Эвпаторе, у Колхіді відбулися глибокі зміни. Падіння місцевої державності й установлення поверхневого панування Понта широко відкрило дорогу в низинну частину Колхіди, у її прибережну смугу навколишньої стихії горців, що жили в умовах родового ладу, що розкладався. Винятково красномовна картина натиску горців на прибережну смугу рисується нам за повідомленнями Страбона у відношенні Північної Колхіди й сусідніх областей Північного Кавказу. Про це ми вже говорили вище, при розгляді історії Колхіди в попередню (елліністичну) епоху. Ми бачили, що в цьому районі під натиском джиков відбувається витиснення із прибережної смуги древнього мирного осілого населення - «керкетов». На всьому протязі від Диоскурии (Сухумі) до району совр. Геленджика й Новоросійська встановлюється безроздільне панування войовничих горців, що займалися морським розбоєм. Вони в джерелах іменуються джиками, гениохами й ахейцами. Тут існували великі союзи цих племен. Під час втечі Митридата в Боспор через цю територію (66-65 р. до н.е.) у гениохов, наприклад, було «чотири царі», тобто були чотири союзи племен, «царям» (вождям) яким підкорялися, зі своєї сторони, «скептухи» (тобто вожді окремих племен) (Strabо, XI, 2, 13). Страбон багато говорить про морське піратство цих племен. З метою грабежу й захоплення в полон людей нападали вони не тільки на судна, але й на місцевості й навіть місті (Strabо, XI, 2, 12). Як правителі Боспору, так і грецькі міста Східного Причорномор'я охоче здобували в них награбоване й купували полонених, але іноді самі ці міста були об'єктами їхнього нападу. Характерно, що Плиний (23/24-79р.н.е.), відбиваючи більше пізні події (I в. н.е.), відзначає, що найбагатше місто Питиунт «розграбований гениохами» (NН, VI, 16). Він же говорить про «запустіння» Диоскурии (NН, VI, 15). Уже Страбон зв'язував це засилля горців зі слабістю державної влади в цьому районі. «У місцевостях, де є (самостійні) правителі, - говорить Страбон, - кривди ще знаходять деяку допомогу з боку (своїх) вождів... (області) же, підлеглі римлянам, більше безпомічні, внаслідок недбальства що посилають (ними правителів)» (XI, 2, 12). «В Азії наше узбережжя, - відзначає він, - усе підлегло їм (римлянам - Г. М.), якщо не брати до уваги земель ахейцев, зигов і гениохов, ведучих разбойническую й кочове життя в тісних і вбогих місцевостях» (XVII, 3, 24).

 

« Пред.		След. »