Від Оріноко до Ла-Плати

Серед людей, що мандрують по Землі, одним з вищих досягнень завжди вважалася подорож по Південній Америці від краю до краю. Континент дійсно буяє перешкодами для землепроходца. Непрохідна сельва Амазонии, незліченні ріки, височенні хребти Анд, нескінченна пампа Аргентини... Кілька років назад журнал «Навколо світу» писав про подорож англійця Себастьяна Сноу, що предприняли піший похід через Південну й Північну Америку від Вогненної Землі до Аляски. На жаль, Сноу не вдалося здійснити задуманого. Він перетнув практично весь Південноамериканський континент, додержуючись паралельно тихоокеанського узбережжя, але змушений був на полпути зійти з маршруту, не вынеся самітності й труднощів подорожі... По суті, «непрохідність» континенту вже не та, що, наприклад, у ті часи, коли конан-дойлевский професор Челленджер шукав «Загублений мир». Тропічні ліси на величезних просторах по-хижацькому вирубані, пампа неабияк обжита, рє леву прорізали дороги — зокрема, Трансамазонская автомагістраль. І проте одиночна мандрівка по Південній Америці залишається привабливим і ризикованим підприємством, коли часом єдині «тропи» для мандрівника в умовах бездоріжжя й непролазних лісових заростей — ріки. чи Можна пройти по Південноамериканському континенті винятково водним шляхом? Ну якщо не по всьому материку, те хоча б по більшій його частині — від устя Оріноко до устя Парани? Цим питанням задався житель Венесуели Кристантино Георгуску — юрист за професією й мандрівником по натурі. У принципі вивчення географічної карти дає позитивна відповідь на питання. Залишалося здійснити «польовий» експеримент, що узявся фінансувати Університет імені Симона Болівару в Каракасі. У Георгуску були попередники. Уже згаданий Себастьян Сноу намагався зробити така ж подорож. Він піднявся нагору по Оріноко, потім по ріках Касикьяре й Риу-Негру добрався до Амазонки. Тут подорож довелася перервати — не вистачило річкового досвіду й знання географії. На наступний рік Сноу піднявся проти плину по припливі Амазонки Тапажосу, вийшов до джерел Парагваю, а потім по цій ріці й Парані спустився до Ла-Плати — кінцевої мети річкового походу. Вся експедиція зайняла два роки. Кілька років назад у таке ж плавання пустилася група французьких водників. Але й ця подорож не можна назвати «коректним». Французи таки по воді з Венесуели до Аргентини, але в дорозі вони 12 (!) раз переривали плавання й змушені були пересуватися по суші, тягнучи човна волоком, хоча завдання стояло — пройти саме водним шляхом. Видимо, знову ж зіграли свою роль невелика топографічна поінформованість і недостатня організація експедиції. Кристантино Георгуску відправився в шлях на початку весни минулого року. Стартував він у невеликому рибацькому човні з порту Порламар на острові Маргарита, розташованому в Карибському морі недалеко від узбережжя Венесуели, потім дійшов морем до затоки Парія, обігнув з півдня острів Тринідад і зробив коротку зупинку в устя Оріноко. Звідси випливало плисти проти плину по цій багатоводній могутній ріці по величезній дузі — спочатку на захід до міста Кабрута, потім на південь до Сан-фернандо-де-атабапо, потім на схід до Пьедра-Лайс, звідки починається ріка Касикьяре, що з'єднує басейни Оріноко й Амазонки. Касикьяре «доставила» Георгуску до Риу-Негру, припливу найбільшої ріки Південної Америки, а далі водна дорога йшла вже по території Бразилії. Невеликий відрізок самої Амазонки, її правий приплив Мадейра, повз велике місто Порту-Велью, столиці території Рондония, потім ріки Маморе, Гуапоре (по границі Бразилії й Болівії) і, нарешті, джерело Гуапоре. Отут на короткий час річкова подорож Георгуску все-таки перервалося. На жаль, географії невблаганна. Суцільного водного шляху через всю Південну Америку все-таки немає. Але венесуельський мандрівник обрав оптимальний варіант. Усього кілька кілометрів йому потрібно було тягти свій човен і спорядження, щоб добратися до невеликої річечки — припливу Парагваю. А далі все просто. Униз по Парагваю до злиття з Параною, униз по Парані до затоки Ла-Плата, і от він — довгоочікуваний Буенос-Айрес. Подорож тривала п'ять місяців, пройдено 11 тисяч 860 кілометрів. Це можна зрівняти з морським шляхом від Кейптауна до Мельбурна. Або від Одеси до Панамського каналу. От така річкова подорож. Поодинці! У Буенос-Айресі мужнього мандрівника чекав привітний прийом. Він був почесним гостем наукових установ Аргентини. Додому, у Венесуелу, Кристантино Георгуску відправився поїздом — але прямого залізничного сполучення Буенос-Айрес — Каракас немає — і літаком, автотранспортом — словом, на «тривіальних» засобах пересування. — Я б і радий повернутися річковим шляхом,— сказав перед від'їздом на прес-конференції мандрівник,— але... нехай все-таки це зробить хто-небудь іншої. Зараз сил у мене вже немає. Усяке було під час плавання — і пороги, і мели, і бистрини... Безжалісне сонце й зливові дощі... Вузькі речонки, де доводилося буквально прорубуватися крізь зарості, що замикаються над руслом. І, чесно вам скажу, я дуже боявся піраній — неприємні рыбешки. Поки мало відомо про подробиці плавання Георгуску — про те, що він їв, де і як спав, про його зустрічі з індійськими племенами й взаєминах з хижими звірами. — Повернувшись на батьківщину, я сяду за книгу,— сказав Кристантино.— У ній читач знайде все: і небезпеки, і тяготи одиночного плавання по ріках, і піт, і сльози, а головне — велике щастя мандрівок по землі й важкій радості першопрохідника.

 

« Пред.		След. »