Франція в X в. Боротьба Гуго Капета з Карлом Лотарингским

Після Гинкмара реймское архієпископство стало найважливішим у Західній Франції не тільки з релігійної точки зору, але, особливо, з погляду політичної. Звідси зрозумілі інтриги, що з'явилися, навколо пошуків спадкоємця Адальберона. Після похорону архієпископа Гуго Капет, залишаючи Реймс, зажадав від жителів принести йому клятву вірності й обіцянка захищати місто від нападів Карла. А замість він надав городянам можливість самим вибрати собі «сеньйора». Незважаючи на настільки важливу обставину, здається, що ця воля вибору була оманна, і останнє слово однаково завжди залишалося за королем. Таким чином, з нагоди призначення нового архієпископа Гуго сам створив подвійний потік інтриг і в Реймсі й у Парижі. Із самого початку здавалося, що в Герберта Орильякского є всі шанси одержати цю посаду. Він затверджував (що досить імовірно), начебто Адальберон зі схвалення всього духівництва, єпископів області Реймса й деяких лицарів перед смертю призначив його своїм спадкоємцем. Але Герберт сам погубив себе, намагаючись грати в подвійну гру. Перед тим як вступити на шлях, що повинен був назавжди залишити його у Франції, йому хотілося переконатися, чи не можна досягти в імперії рівноцінного положення. Одна знатна німецька або лотарингская особа зробила йому більш-менш ясні пропозиції по цьому питанню. Герберт же хотів гарантій, це стає зрозуміло з його відповіді даній особі. У листі він запевняв, що зволів би служити скоріше Оттону III, чим Гуго Капету, а щоб не здалося начебто він ухиляється від влади імператора, він не перебуває при королі Франції, пропозиції якого вигідні й дуже звабні; однак, Герберт обіцяв, що нічого не почне без ради свого кореспондента. Ця заява поставила його в безвихідне положення, і незабаром буде видно, що Герберт зовсім не зрадів такому повороту подій. З іншого боку, у своєму листі Герберт перебільшував доброзичливість почуттів Гуго, або щодо цього він жорстоко помилявся на його рахунок. Зовсім зненацька для всіх виник інший кандидат на місце архієпископа. Арнульф, позашлюбний син Лотаря, що здав Лан своєму дядькові Карлові, жадав роздобути чудове реймское архієпископство. Людям того часу було властиве, виявившись у владі якого-небудь бажання, не зупинятися ні перед чим заради його задоволення. Арнульф, анітрошки не коливаючись, зрадив Карла. Він одночасно проводив переговори й з жителями Реймса, і з Гуго Капетом. Одним він запропонував повне відпущення гріхів і свою прихильність, якщо ті виберуть його архієпископом; королеві ж він пообіцяв залишити Карла, принести йому клятву вірності й повністю перейти на його сторону. Арнульф дійшов навіть до того, що зобов'язався в найкоротший термін передати Гуго місто Лан. Біля короля він знайшов собі двох прихильників, які могли б його підтримати, відомих всім Асцелина й Брюнона, єпископа Лангра. Асцелин, без сумніву, бажав тільки одного - якомога швидше знову правити своїм єпископським містом. Брюнон переслідував більше шляхетну мету. Будучи сином Альбрады, сестри Лотаря, і Рено, графа Русі, він доводився Арнульфу кузеном. Просунувши свого родича на такий високий пост, він сподівався, що подібна відповідальність повинна поліпшити його характер і змусити поводитися мудріше. Крім того, Брюнон з великою повагою ставився до Лотарю, що призначив його у двадцатичетырехлетнем віці єпископом. Йому здавалося, що всіма силами підтримуючи сина Лотаря, він, таким чином, віддає данина поваги його пам'яті й тим самим виплачує йому свій борг. Він сам особисто викликався послужити заставою й заручником для Арнульфа. Герберт спробував зрівноважити вплив Брюнона впливом Адальберона Верденского, до якого, видимо, Гуго Капет випробовував певну симпатію. Герберт, хоча й ненавидів заняття медициною, все-таки призначив лікування й ліки єпископові Верденскому, що страждав від каменів у бруньках. Будучи вдячним йому за це, єпископ написав королеві Франції лист, у якому відговорював його доручати Реймскую церква - «главу королівства франків», - «лиходієві, зрадникові, дурневі» (у таких люб'язних вираженнях він охарактеризував Арнульфа). Але як він не посилався на пам'ять свого дядька й прихильність, що до нього харчував король, рекомендації його не зробили ніякого результату. Гуго був спокушений пропозиціями Арнульфа, бачачи в цьому чудовий засіб роз'єднати Каролингов. Він сподівався, що за допомогою зрадництва поверне собі Лан: після двох поразок під стінами цього міста Гуго вже втратив надію захопити його силою. Можливо, ставши благодійником сина Лотаря, він сподівався заспокоїти свою совість відносно узурпації корони в Каролинга. Герберта ж Гуго побоювався, знаючи по досвіду, що той перебуває в занадто близьких відносинах з імперією. Проте, Гуго Капет надав право вибору свого єпископа жителям Реймса. Він не міг самоособисто прийняти рішення, ганебно не порушивши свого слова. З іншого боку, із цим уже було настав час закінчувати, оскільки пройшло більше місяця зі смерті Адальберона, а переговори все не припинялися. Король вирішив повернутися в Реймс і все-таки змусити ere жителів підкоритися своїй волі, але так, щоб здавалося, начебто він повністю враховує їхню думку. Отже, Гуго зібрав духівництво й знатних городян, виклав їм пропозиції Арнульфа, не приховуючи, що знаходить їх досить корисними, і зробив вигляд, що залишає за ними право остаточного ухвалення рішення. Жителі Реймса відповіли, що недавно Арнульф пообіцяв їм та ж саме: відданість королеві й бути до них прихильним. Але він занадто молодий, і невідомо який у нього вдача й характер, і, зрештою, вони порадили Гуго одержати додаткові відомості про цю людину. Результати цього розслідування майже не викликали сумнівів. Король був настроєний до Арнульфу явно прихильно, і йому заздалегідь гарантувалася підтримка більшості духівництв і, особливо, серед мирян. Арнульфа проголосили гідним єпископства, якщо він виконає всі свої обіцянки. Отже, Арнульф пообіцяв усе, що від нього хотіли почути. Ставши перед королем і «виборцями», Арнульф задовольнив їх своїми досить чемними («учтивейше відповідав» (те-destissime respondit)) відповідями. Потім збори перемістилися в церкву монастиря Сен-Реми, що розташовувався тоді в милі від Реймса, де й відбулися присвята в архієпископи. Після того як Гуго порадився з наближеними, він, дотримуючись звичаю, виголосив промову, досить цікаву з погляду його планів на відносини з Каролингами і яка свідчить про його пильність. Рихер, чернець із Сен-Реми й, як наслідок, «виборець», безсумнівно був присутній на асамблеї й передав суть, якщо не дослівно слова короля.

 

« Пред.		След. »