Фудзи-человек

На токійському аеродромі мене зустрічав глава департаменту гляціології, професор Фудзи. Після стриманих вітань ми сіли на електричку й через годину були вже в Токіо. Фудзи взяв таксі й ще майже через годину з очікуваннями в пробках ми добралися до Інституту полярних досліджень — прекрасного п'ятиповерхового модернового будинку на північній окраїні Токіо Итабаши-Ку («Ку» — значить «район»).

Поруч із інститутом стояло такий же сучасне, але менший будинок із бронзовою табличкою «Полярний клуб», і я згадав, що жив тут, коли був перший раз у Японії десять років назад.
У пустельному, відкритому вестибюлі інституту на коврике стояла трохи пара різних черевиків і туфель, а поруч — більша, чотириповерхова полиця с десятками пар синіх пантофлів різного розміру, що нагадують, що тут треба міняти взуття...

Двері в мою кімнату виявилася на 4 поверсі. Фудзи відкрив її, і ми ввійшли в більшу кімнату з килимом, двома столами — обіднім і журнальним, диваном і телевізором. Частина її була відгороджена з усіх боків і утворювала кухню з газовою плитою, мікрохвильовою піччю, холодильником, пральною машиною й шафою, повною самого різного посуду. Одні із трьох дверей з кухні вела у ванну з душем. Ще одні двері з головної кімнати — у спальню. Я почастував Фудзи московським чаєм і сиром, і він зводив мене на маленьку, мальовничу вуличку зовсім поруч, де я купив хліб, рис, овочі, — усе, що потрібно для харчування на перші дні

На наступний ранок за мною зайшов професор Фудзи.
— Вимовляєте моє ім'я з довгим, подвійним «і», щоб воно не звучало як інше, знамените слово — назва гори, — сказав він
Я відразу запитав про розходження в значеннях слів Фудзи-гора й Фудзи-фамилия й відразу ж зрозумів переваги ієрогліфів

— Дивитеся, як рисуються ієрогліфи гори Фудзи й мого прізвища, Вимова їх майже однакове, але картинки ієрогліфів зовсім різні. Назва гори складається із двох частин. Перший, великий, ієрогліф значить «богатый», «соковитий», «гарний» — усе в змісті «великих і гарний», а другий ієрогліфів-добавок значить «людина». Усе разом говорить, що назва ставиться до члена племені людей. Я б додав тут ще знак жіночності, адже коли японець говорить про гору Фудзи, він твердо знає, що мова йде про жінку. Але всі знають це так добре, що вирішили не вводити цю ідею виероглиф.

В інституті все йшло швидко. Зайшли в офіс, що нагадував наш відділ кадрів. Там у мене взяли паспорт і квиток і через хвилину повернули в глибокому уклоні, зробивши з них копії. Ще через хвилину — теж з уклоном — повідомили, що у зв'язку з тим, що я буду тут жити більше трьох місяців, я повинен зробити дві фотографії й зайти з ними в місцеву мерію зареєструватися. Я обіцяв. Але, однак, один з японців дістав фотоапарат і відразу сфотографував мене, а ще через хвилину вже вручив мені кольорові знімки
— Це не тільки для вас, це й для нас — адже ми хочемо зробити вам посвідчення особи, — як би виправдуючи свою ретельність, сказав він

Потім професор Фудзи мене познайомив з бібліотекою (на 4 поверсі), а відтіля ми піднялися поверхом вище, де поруч із офісом професора Ватанабе мені вже була приготовлена кімната з вивіскою «Приїжджий професор». Кімната виявилася просторої, з більшим столом, шафою з полками, на одній з яких — чайний посуд і набір чаїв. Тут же вмивальник, глибоке крісло для гостя, телефон

Професор Фудзи чемно пішов, дав мені час для ознайомлення з новим місцем, попередивши, що зайде опівдні й візьме мене на ланч.
Наш інститутський розпорядок: робота з 9 до 17 і перерва на обід з 12 до 13 — так майже скрізь Вяпонии.
В обід сходили в маленький ресторанчик, де Фудзи почастував мене блюдом з рису, на якому лежав запечений вугор. До блюда подали в пиалушках бульйон із травинкою й солоною китайською капустою

Тут я довідався, що китайські палички для їжі мають більше притуплені кінці, чим японські. Взагалі розмова про палички для їжі зайшов, коли я показав Фудзи мої палички, що купив рік назад на товкучці в Англії, у Кембриджі. От тоді-те я й довідався, що вони китайські, тому що тупі

— А ієрогліфи що на них значать? — запитав я, пам'ятаючи, що в Китаю і Японії вони майже однакові, тільки вимовляються по-різному. І Фудзи не підкачав:
— Перший ієрогліф значить «Дракон», другий — «Уявлюваний птах, або Фенікс», третій — «Зірка», четвертий — «Щастя».

Хотів сходити в місцеве містечко, у якому були сьогодні вдень із Фудзи, але на пішов. Жахливий вітер. А взагалі ж моя вулиця, по якій я бродив учора ввечері, плюс ті вулиці, що бачив сьогодні вдень, цілком достатній для мене поки, щоб бути ситим Японією. Увечері над кожним домиком-ресторанчиком на три-п'ять чоловік горять більші, як надуті, червоні ліхтарі з матерії із чорними незрозумілими письменами. Люди сидять у вікон і шиють, гладять, роблять пиріжки, кують — і відразу торгують усім цим

А інші прямо на вулиці сидять на стільцях і слухають якусь проповідь і моляться якомусь, невідомому мені ще Богу. І відразу поруч — величезний універмаг і магазини з небаченими мені рибами. І близько котиться струмок з пішоходів і велосипедистів. За годину ходьби не зустрінеш жодного європейської особи. І все-таки тут спокійно й надійно. На одній тільки цій вулиці можна жити хоч місяць, риючись у дивних речах у магазинах, слухаючи тиху пташину мовлення-щебетання й удивляючись у посмішки незнайомої раси