Переборовши по Транссибу майже 5 тисяч кілометрів, ми усе більше переконувалися в тім, що справа, що більше 100 років тому було ініційовано Олександром III, воістину державне — саме по його монарховій волі Російської імперії вдалося з'єднати Захід зі Сходом. Але й зараз, сидячи у вагоні поїзда, що йде від Уралу на Далекий Схід, важко було навіть уявити собі, яким образом настільки гігантська артерія могла зложитися всього за чверть століття… Наш шлях кружляв величезними петлями, проходив тунелі, злітав на взгір'я. Саме на цьому відрізку будівельників Великого Сибірського шляху колись чекали й самі більші труднощі, і самі більші досягнення. Їх нам і стояло побачити…

Значиме перехрестя

У Тайшете, вузлової станції, з якої починається Байкало-Амурська магістраль, ми виявилися випадково — там повинне було відбутися відкриття нових залізничних колій, що ми й вирішили відвідати. Адже породжений Транссибом Тайшет і зараз живе залізницею.

Заснований в 1897 році як невелике село, статус міста Тайшет знайшов тільки в 1938-м, хоча з найперших днів роботи магістралі він став одним з вузлових пунктів Великого Сибірського шляху. Сьогодні Тайшетский район перебуває на перетинанні найважливіших для Східного Сибіру залізниць: Транссиба, лінії Тайшет — Братськ — Лена (Бама), крім цього, через його територію проходить залізниця Решеты — Карабула. Найбільше ж вигідним положенням відрізняється сам Тайшет, що перебуває в самому центрі всіх восточносибирских шляхів. Загалом, місто цей, вартий, за словами його жителів, «на чотирьох вітрах», — єдине у всій Росії місце, яке не можна минути, рухаючись будь-якою залізничною колією з Європи й Західного Сибіру на схід, а далі — в Азію й Примор'я. Тому залізниця для цих місць — головна «годувальниця». Усяке інше виробництво перебуває тут у жалюгідному стані, та ж доля осягла й прилеглі радгоспи. Попит на кольорові метали породив типовий для нашого часу «акт вандалізму» — у місті двічі викрадали пам'ятник Леніну, але після переговорів зі зловмисниками його обидва рази повертали на місце. Багато жителів залишають ніколи благополучне місто і його околиці. Нас обережно попередили, що по ночах без особливої необхідності по тайшетским вулицях краще не ходити. Хоча ми й розуміли, що подібні проблеми існують не тільки в далекому Тайшете, і що життя однаково йде своєю чергою.

…На церемонію відкриття нових тайшетских шляхів ми поїхали разом з колишнім головним інженером Тайшетского відділення магістралі Сергієм Путилиным. На питання, чому цей зовсім ще не старий і цілком міцний чоловік потрапило в розряд «колишніх», він так і не відповів, лише іноді супився…

У той день по нових шляхах повинен був пройти перший поїзд. Наш провідник, що встиг внести в це, без перебільшення, що видається для міста подія чималу лепту, виглядав незвичайно щасливим. Та й у всіх тих, що зібралися настрій було підняте, хоча при цьому нам здалося, що люди начебто соромилися цього радісного очікування…

Церемонія пройшла цілком успішно — поїзд «обновив» тільки що прокладену колію, додавши поважному Транссибу «свіжої крові». А виходить, що вже завтра по цих шляхах підуть нові склади, які, як і колись, ніяк не зможуть минути Тайшет.

«Його стороною не об'їдеш!» — говорять місцеві жителі, показуючи приїжджим те місце, де на перон станції виходив маршал Будьонний, де стояв монгольський прем'єр Чойбалсан і де Фиделю Кастро подарували живого ведмежати.

Європейський лиск Іркутська

По дорозі в Іркутськ нас застиг ураган. Поїзд затримався на 3 години, що, беручи до уваги масштаби розгулу стихії, було зовсім небагато. Ліс по краях дороги здавався викошеним гігантською косою. Залізничні колії місцями були завалені величезними деревами. Місто зустріло нас обірваними проводами й поваленими тополями. Була жутковато й небагато кривдно — зустріч із ним бачилася зовсім інший…
«Іркутськ — чудове місто. Зовсім інтелігентний. Театр, музей, міський сад з музикою, гарні готелі… Зовсім Європа». Так писав про місто Антон Павлович Чехов. Історія Іркутська нараховує без малого 350 років, і за все це час він не переставав бути головним економічним і культурним центром Східного Сибіру, таким інтелігентом посередині незайманої байкальської тайги. Одним з основних пунктів Великого Сибірського шляху Іркутськ зробився в 1900 році, коли Середньо-Сибірська залізниця зв'язала простори Сибіру й Далекого Сходу із Центром Росії, а станція «Іркутськ^-Пасажирський» (колишнє Глазковское передмістя — вотчина козаків Глазковых, першими обосновавшихся в тутешніх місцях) стала 5 185-м кілометром магістралі.

Втім, що пронісся над містом ураган так і не зміг зіпсувати враження від його дивного вигляду й атмосфери, що панує тут, купецької обґрунтованості й вільного духу визнаної сибірської столиці. Столичний розмах відчувається отут у всім, навіть у тім, яке увага міські влада приділяють стану й роботі дитячої залізниці.

Чудовий новий будинок вокзалу, по розмірах цілком порівнянне з «сьогоденням», вагони серійного виробництва, нехай розміром і вполовину менше звичайних, інспектори, машиністи, чергові по вокзалі. І всі вони — діти. Тільки маленькому машиністові допомагає дорослий, інші «залізничники» справляються самі. І хоча масштаби цієї магістралі не дозволяють повністю передати керування нею в руки дітей, більшу частину роботи виконують саме вони.