Пробки й еврократы

П'ятниця, друга половина дня. Літня спека, помножена на вологість і присмачений вихлопами десятків тисяч машин, перетворює в нестерпне борошно стояння в нескінченних пробках на виїздах із Брюсселя й на головних автострадах, у яку би сторону вони не вели, але особливо на північний захід — до моря й на південний схід — в Арденни.

Водії просочені потім і агресією, пасажири, дружини й діти втрачають терпіння й з різним ступенем емоційності зривають зло на їдучих поруч: красномовно жестикулюють італійці й араби, не жалують міцних слів німці, исподлобья дивляться англійці, шукають шляхи до прориву в порушення всіх правил молодці-французи. І із презирством оглядають все це вавилонське стовпотворіння корінні бельгійці — і фламандці, і валлони, проклинаючи «еврократов» кожний на своїй мові

Тиждень назад було холодно, і йшов дощ, але атмосфера в дорожніх пробках була такий же, тільки замість роздратування спекою випирала досада від загубленого уик-энда. Погода в Бельгії страждає від капризів океану й тому непередбачено, але поводження людей у п'ятницю на дорогах завжди однаково. Страсті наростають під час більших виїздів: на початку липня, початку серпня й з настанням будь-яких шкільних канікул

Брюссель багато в чому не схожий на інші європейські столиці. Йому здійснилося 1019 років, з яких біля восьми сторіч доводиться на періоди іноземного панування: бургундських герцогів, іспанських і австрійських імператорів, Наполеона, сусідів-голландців, не говорячи вже про дві німецьких оккупациях у нашому столітті. І всякий новий хазяїн прагнув насадити свої порядки й звичаї. Каприз історії в тім, що вона зробила цей вічно підлегле місто столицею Європи, поставила над центрами колишніх імперій, які колись правили ім. Тут розмістилися керівні органи Європейського союзу, НАТО й багатьох інших загальноєвропейських і міжнародних організацій. У місті влаштувався цілий клас — більше 20 тисяч чоловік (плюс родини), іменований «еврократами».

У під'їзді цілком престижною, але не дуже багатого будинку,   у якому я живу, сусіди зверху — лікарі-ізраїльтяни, знизу — родина італійського дипломата із дружиною-болгаркою, ще нижче — молодий еврочиновник-испанец. Поруч — пенсіонер, що був інженер металургійного концерну — голландець, одружений на бельгійці. Так вийшло, що серед друзів і знайомих, які в мене з'явилися за роки роботи в Брюсселі, найменше бельгійців. Це легко зрозуміти: одних іноземних журналістів у порівняно невеликому місті акредитовано біля тисячі. У цьому змісті з ним може зрівнятися хіба що європейська оонівська столиця Женева

Мої   друзья-еврократы   скаржаться, що місцеве населення їх недолюблює. Чого тільки на них не наговорювала бельгійська преса, подпитываемая народною поголоскою. Їм приписують провину за всі недуги столиці: високі ціни на нерухомість, дорожнечу житла й готелів, колосальні будівництва, що руйнують традиційний Брюссель, ціни в ресторанах, порівнянні з паризькими.

Любою сажотрус за кухлем пива в «Мудер Ламбик» розповість вам про їхні величезні зарплати й піднімальних, спецмагазинах, про можливості не платити податки й штрафи, про незлічиму безліч автомобілів, які створюють пробки й забивають місця паркувань

У всім цьому, звичайно, є частка правди. Але тільки частка. Ціни на нерухомість у Брюсселі за останні двадцять років дійсно сильно виросли, але все-таки не так, як, наприклад, у Парижі, Лондоні або Римі. Еврократы теж платять податки бельгійській державі, щоправда, відносно невисокі. Спецмагазинов у нашому змісті слова ні, але усередині евроучреждений є щось начебто крамниць, де можна безмитно купити деякі товари першої необхідності.

Пробки? Звичайно, еврократы вносять у них свою лепту. Але, судячи з опитувань, вони куди частіше, ніж корінні брюссельцы, користуються метро. Для поїздок між евроконторами й центром це зручніше, ніж шукати, куди поставити машину. А власники брюссельських кафе й ресторанів просто боготворять іноземців, готових у коротку перерву на ланч проковтнути що завгодно, не дуже вважаючи при цьому франки

Гігантські будівництва, що перетворили частину Брюсселя в накопичення безликих коробок зі скла й бетону й холодні каньйони безжиттєвих вулиць, дійсно відняли в нього багато традиційного шарму середньовічного міста майстрів-ремісників і торговельних гільдій. Але хіба тільки вони? З кінця XVII століття, коли французька артилерія Людовика XIV зруйнувала історичний центр міста, він постійно приймає у свій вигляд не завжди вдалі штрихи нових часів

Хіба не був центр Брюсселя перетворений на всю першу половину нашого століття в більшу стройплощадку заради прокладки підземної залізниці між Північним і Південним вокзалами? Хіба не була знесена частина «самого брюссельського» кварталу Маролль, де зараз піднімається циклопічний Палац правосуддя? Хіба не був в 1967 році зруйнований на догоду спекулянтам нерухомості побудований на початку століття за замовленням Партії праці Бельгії Палац народу — кращий утвір основоположника стилю «модерн» архітектора Віктора Хорта? Хіба європейські установи, а не бельгійські міністерства вибудувані в 70-90-х роках на місці зруйнованого Північного кварталу, що одержав прізвисько місцевого Манхэттена?

Самі еврократы — і я приєднуюся до них — Брюссель люблять без взаємності. Він зручний для життя й роботи. Не великий і не малий — 15-20 кілометрів у діаметрі, наповнений парками й скверами, оточений зеленими пригородами, де, властиво, і живуть заможні люди. Їм подобаються освітлені вся ніч автостради Бельгії й бездоганна система суспільного транспорту. Щоб зустріти когось в аеропорті Завентем, можна виїхати за 10 хвилин до прибуття літака.