Каїр — ніколи що не засипає й ніколи що не сумує місто — відзначив в 1970 році своє тисячоріччя. Він відомий не тільки тим, що це — «Ворота Сходу» і місце зустрічі представників цивілізацій Азії, Африки і Європи. Це місто, споруджений шанувальниками наймолодшої релігії миру — ісламу в століття його найвищого розквіту. Ісламський Каїр включений у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Аллах великий!

За вікном шумить, немов морський прибій, цей 16-мільйонний мегаполіс. Темное-претемное небо із блискучими, як освітлені знизу капелюшка цвяхів, зірками, посвітлівши на сході, мало-мало починає синіти. Світанок поруч, десь за обрієм. Ніжно-рожеве сяйво от-от торкнеться вікон мого номера

Але мене вже розбудив хрипловатый голос муедзина, донесшийся з далекого мінарету: «Аллах акбар!» — «Аллах великий!» Відразу, десь ближче, знову лунає: «Аллах акбар!» И вже гримить поруч із готелем з підсилювача, установленого на сусідній мечеті: «Аллах акбар!»

Тисячі муедзинів майже одночасно починають призивати до ранкової молитви. Цей різноголосий хор без диригента й ансамблю, без музики піднімає з постелі сплячого й нагадує бодрствующему мусульманинові, що настав час молитися. І несеться над Каїром: «Аллах акбар! Ля илляхи илля Аллах» («Аллах великий! Ні бога, крім Аллаха!»). Над містом ще не станула ніч

Мириады ліхтарів ще висвітлюють вулиці. Ще машини не виключили фари. Але всі вже під небом, що світлішає, почало рухатися. От молиться зеленщик у крамниці, щось шепотячи про себе. Перехожий ніколи не перерве його ритуалу. Розстелив поруч із ним коврик сусід. Став на коліна. Руки — до неба, руки — кземле.

Молиться, майже стосуючись чолом коврика. І теж щось шепотить. Про що просить Аллаха? Нікому не скаже. Віра, надія — при ньому. І при інших мільйонах його одновірців-мусульман, що населяють єгипетську столицю й одночасно, що моляться під акомпанемент муедзинів, що співучо читають суры з Корана. І так повторюється п'ять разів щодня.

Ми — я й мої колеги-сходознавці — виходимо з готелю, що майже в центрі Каїра, і дивимося на послерассветный місто. Ісламський Каїр... Але ж є ще й Каїр християнський, і Каїр фараонів. Туди, у Каїр ісламський, точніше в старе місто, ще треба потрапити, минаючи «інші Кайри»... Найкраще шлях прокласти через центр.

Однак дуже важко йти пішки: буквально поперек вулиці зупиняється таксі. Гримить клаксон: водій пропонує послуги. Негативно махаємо рукою, виїхав. Але те ж саме робить інший таксист, третій. Ціла ватага дітлахів переслідує із шухлядками в руках. Кожний ляскає шевською щіткою: «Валлахи рубаа гіней бас!»: за одну чверть єгипетського фунта (приблизно 10 центів) вони пропонують пополірувати черевики «в ім'я Аллаха».

У центрі, а саме на площі ат-тахрир — «Звільнення», — ісламського Каїра, якщо так можна виразитися, майже не відчуваєш: тут сучасні монстри міста — будинку Ліги арабських держав. Міністерства внутрішніх справ, Національного музею, Американського університету. Вони стисли цю площу, багатолюдну, многомашинную, многоавтобусную, до межі.

А на ній ще й кафе, пересувні й стаціонарні, де на ходу снідає більшість трудових людів Каїра відразу після молитви. Поївши, викликують: «Хамдуль Алла!» («Слава Аллахові!»). І поспішають на роботу. Штовхатися тут незмога. Беремо, звичайно, таксі, це недорого, і їдемо по набережній убік Старого міста. Він починається відразу за центральними кварталами по дорозі на Гелуан

Ліворуч швидко промайнули готель «Семирамис», американське посольство й Бібліотека Кеннеді. Праворуч залишився острів Роду. І от вона, височенна арка — русло, по якій колись текла вода в Каїр. По суті, Старе місто почалося. Вузькі вулички.

Скупчені квартали, безліч детишек. Жінки, що приховують всі свої достоїнства під білим або чорним (якщо в родині жалоба) покривалом. В узбіччя дороги — люди, люди, люди. Ще ішаки й коні, що везуть поклажу. Без кінця стугонливі машини, під колеса яких, говорять, нерідко кидаються зневірені злиденні або каліки, щоб одержати потім із шофера «бакшиш» за каліцтва. А те й пенсію довічно.

Дорога йде ледве нагору. Праворуч розкинулося «Мертве місто» — цвинтар з надстроєними над могилами спорудженнями «для парфумів». Тут ховали й ховають багатих єгиптян. На могилах деяких з них височіють міні-мечеті. В «місті» є свої вулиці й свої назви. И... живуть люди. У таких от спорудженнях, ті, кому жити ніде. Можливо, і бандити тут ховаються, і інші злочинці, оскільки не раз у кварталах «Мертвого міста» виникала стрілянина. Але в поліцейських зведеннях або кримінальній хроніці про це не прочитаєте. І ніхто не скаже, скільки там мешканців

Зате ліворуч, на височині, на «лобовому місці» Каїра, далеко видна сама яскрава його визначна пам'ятка — Цитадель. Це міцність, побудована в 1176 році при Салах пеклу-дині. Від спорудження збереглися тільки південні й східна зовнішні стіни

До головної площі ведуть двоє воріт. Ліворуч височіє мечеть султана эль-насра, прямо — мечеть Мухаммеда Алі, або Алебастрова мечеть, стіни й колони якої зроблені з єгипетського алебастру. Її величезні куполи й стрункі мінарети стали символом Каїра

У входу в Цитадель оголошення: для відвідувачів-туристів плата — 10 фунтів, для супровідних — полфунта. Ну, що ж, історія коштує жертв. З північної сторони йдемо в центральний двір, оточений критими галереями. Посередині двору «фиския» — фонтан для ритуальних обмивань. В Алебастровій мечеті, праворуч від входу, перебуває могила Мухаммеда Алі, обнесена бронзовою огорожею