Уже півтора століття сюди стікаються тисячі й тисячі людей
Що ишуг вони тут і що знаходять?

У Литві, у дванадцятьох кілометрах від міста Шауляй, на шосе Шауляй — Рига зложився свого роду заповідник духу. Це унікальне місце на землі — Гора Хрестів. Вона не вище триповерхового будинку й розміром з футбольне поле. Це не цвинтар, тут ніхто не похований, але вся гора немов проросла хрестами. Це — пам'ятні й обетные хрести — їхні десятки тисяч! Їх ставлять на згадку про вбиті на війні, про замучених і загиблих у таборах, про зниклих без звістки й — із проханням про помилування ув'язнених, про видужання, про благополуччя родини; ставлять хрести й на згадку про події щасливих. Хрести й знаки, стовпи, каплицы (католицькі каплиці — А.Ф.), скульптури, розп'яття, ікони, картини на теми священної історії, але, мабуть, саме приголомшливе - це незліченна кількість хрестиків, іконок, чіткий, котрими обвішані хрести більші. Їх залишає кожного, хто приходить у цей храм під відкритим небом

У стародавності тут був замок, що згадує в хроніках XIV століття. І, очевидно, Гора Хрестів увібрала в себе стародавню традицію ставити пришляхові й присадибні хрести й каплицы. І якщо перше згадування про Гору ставиться до 1850 року, то до початку нинішнього століття вона була вже широко відома. Однак доля цього святого місця виявилася драматичною. З післявоєнного років, коли стали з'являтися пам'ятні знаки з описом доль арештованих, розорених, розстріляних людей, на Гору почалося гоніння. А в 1961 році владою було ухвалене рішення покінчити із цієї «народним літописом» назавжди. Потужні бульдозери сміли всі реліквії Гори (вони були спалені, розбиті, свезены в утиль), і кілька років Гора строго охоронялася. Тут планувалося навіть створити штучна водойма. Однак час ішов, наступали інші часи — і за короткий строк Гора знову знайшла колишню велич. Тепер тут представлені всі конфесії
Гора є археологічним пам'ятником: вона — один з 600 зареєстрованих курганів Литви

Гора Хрестів — це й музей народної творчості; більшість предметів виконана руками непрофесіоналів, але є й зразки справжнього мистецтва. Сюди привозять гігантські хрести, для установки яких потрібен трейлер і спеціальний кран-підйомник; люди різних професій, віків і переконань привозять і невеликі пам'ятні знаки. Є тут і хрест із розп'яттям, установлений самим татом римським Іоанном Павлом II у дні відвідування їм Литви...

Проходячи лабіринтами пам'яті, багато чого відчує що йде: він відчує себе частиною великого людського братерства. Сюди приходили люди в минулому, сюди приходять сьогодні й, коли мине наш час, прийдуть нові покоління. Тут духовні прагнення людей зливаються в єдину й піднесену мрію про те, що кожне життя прожите не дарма, що пам'ять про померлих — вічна, що й віру, що оставшиеся в живі збережуть традиции.